Чорна сталь помалу тріскає,
Їй відбирає мову.
Всіяна смертю і лютими звірствами
Лінія мого Азову.
Світло у стінах блищить оксамитами,
Стіни лікують рани.
Їх під важкими холодними плитами
Переплітають бинтами.
Світ, що прокинувся з довгого сну,
Має стіни і стелю.
Ми ж із кісток проростили весну,
Сталлю вросли у землю.
Білий пісок тепер в окупації,
Жити? На розсуд долі.
Біля заводу цвіте акація,
А під заводом - воля.
Тільки кричати, полохати світ:
Люди, там гинуть люди!
Їхній останній прощальний привіт
Йтиме за вами всюди.
Чорна сталь помалу тріскає,
Їй відбирає мову.
Всіяна смертю і лютими звірствами
Лінія мого Азову…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948982
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.05.2022
автор: Дара Гуменюк