Коли зійде утома з душі,
Якщо зійде, колись...А, наразі,
Стисну сум у новому вірші,
Заховаю в римованій фразі.
Заплету у косицю верби
Чи березки, що гнуться на вітрі.
І не треба вже тут ворожби,
Бо життя на розпеченім вістрі.
Хоч весна й розмальовує світ
В кольори, що дивують уяву.
Мимовільно складається звіт,
Як неспішно проковтуєш каву.
Пробігають роки у думках,
Як стежина від отчої хати.
Тепла усмішка знов на вустах,
Вчувся запах духмяної м’яти.
Як давно те було...Як давно...
Час змінив все в крутій круговерті.
Не сценарій буття, як в кіно,
Залишається в зболенім серці.
І нести маєш ношу ту сам
Із собою вперед, доки сила.
То твоєї душі тільки храм,
Скільки сліз би душа не зронила.
29.05.22
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949055
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.05.2022
автор: Валентина Ланевич