[i]
(Вище вісімдесят третього градуса північної широти – коли до полюса лишалося йти пароплавом по чистій воді океану один погожий день – дослідник Грилі почув спів білосніжної пташки, який весело дзвенів над пустелею)
[/i]Твій життєрадісний голос над похмурою пусткою Арктики
Я прийму як урок від самотньої пташки – дозволь і мені привітати
пронизливий вітер,
Пробираючий холод, як зараз – завмираючий пульс і знесилений розум,
Царство старості – вплетене у безнадію зими – (холод, холод, О холод!)
Це волосся в снігу, мої немічні руки, мої мерзнучі ноги,
Для них я беру твою віру, твій закон, і залишуся з ним до кінця;
Радіти не тільки літу – співати не тільки про юність, про теплі
південні хвилі,
Але посеред крижаних полів, затиснутий кригою півночі, грізними
хмарами років,
Їх також оспівати із радісним серцем.
[b]Walt Withman OF THAT BLITHE THROAT OF THINE[/b]
[i](More than eighty-three degrees north—about a good day's steaming distance to the Pole by one of our fast oceaners in clear water—Greely the explorer heard the song of a single snow-bird merrily sounding over the desolation.)
[/i]Of that blithe throat of thine from arctic bleak and blank,
I'll mind the lesson, solitary bird—let me too welcome chilling
drifts,
E'en the profoundest chill, as now—a torpid pulse, a brain un-
nerv'd,
Old age land-lock'd within its winter bay—(cold, cold, O cold!)
These snowy hairs, my feeble arm, my frozen feet,
For them thy faith, thy rule I take, and grave it to the last;
Not summer's zones alone—not chants of youth, or south's warm
tides alone,
But held by sluggish floes, pack'd in the northern ice, the cumulus
of years,
These with gay heart I also sing.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949220
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.05.2022
автор: Зоя Бідило