Олеандри

Сьогодні  я  фоткала  квіти,  
Що  зрошені  були  дощем.
А  як  там  покинуті  діти?
І  квіти  відчули  той  щем.

Не  смійте  ніколи  забути,  
Про  тих,  кого  вивезли  геть!
Хто  ще  хоче  дуже  почути
Російського  «Надо  терпеть»?

Не  смійте  забути  Азову,
І  наших  в  полоні  бійців!
Не  вірте  брехливому  слову
Й  обісраних  влади  штанців.

Згасає  проблема  і  горе,
Й  у  вас  наче  гарне  життя
Десь  там  де  є  річка  чи  гори.
Й  не  треба  іти  в  укриття.

Але  це  ілюзія  щастя,
Ілюзія  тихого  сну.
У  когось  в  цей  час  на  зап’ясті  
Цепи.  А  у  когось  труну

Привезли  до  рідної  хати,
Й  несуть  де  стоять  лиш  хрести.
І  квіти  ще  треба  зірвати,
Які  ще  могли  би  рости.

Їх  теж  хтось  впіймає  у  кадри,
Своїх  телефонних  очей.
Півонії  не  олеандри*,  
Але  від  них  дужче  пече.

Lada  Kvitkova  

*  Сік  листків  олеандра  є  отруйним.  
З  початку  війни  українці  не  бачать  цих  рослин,  які  росли  на  півдні  Криму.  А  коли  доводиться  класти  на  могилу  бійцям  квіти,  до  яких  ми  звикли  і  любимо  -  тоді  і  вони  можуть  нести  біль

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949265
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.05.2022
автор: Лада Квіткова