[i]« Мене нема там, тільки край вікна
заходить сонце як гаряча рана...»[/i]
І. Драч
І
Знаю, що Дунай не перескочу
як по соломині черевик
і ніхто не тягне за язик
насмішити бульку... і не хочу
скімлити, що голову морочу,
нібито до спокою не звик.
ІІ
Ще тече у пам'яті Славута,
напуває і годує Крим...
а вода червона... каламутна...
та сумую іноді за тим,
що хвилює як солодкий дим
батьківщини... це моя покута.
Бо не буде спокою ніде,
ані покаяння, ані тризни,
поки перемога не зійде
апогеєм нео-катаклізму
і енуклеація рашизму
блискавкою кари упаде:
за Азов, за Бучу, Маріуполь,
за мільйони біженців...
за трупи
у своїй опаленій землі...
за нечувані жорстокі муки,
за непередбачені розлуки,
за усі печалі і жалі.
ІІІ
Може, й не чекає Пенелопа
свого Одіссея... до потопу...
а весною дні – як ті роки-
повені широкої ріки...
.................................................
а війною – мовою Езопа, –
мало є надій на філантропа.
Та живучі ми усе-таки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949443
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.06.2022
автор: I.Teрен