І заглядали злякано волошки
Крізь недолугий безпритульний тин.
Навшпиньках жевріли під сонечком,ще трошки,
І геть зрікуться первісних стеблин.
Земля стара їх старанно тримала
Руками темними, що пахли як полин,
Що відпускала і не відпускала,
Своїх дітей у невідомий плин.
Якби ж їм знати, долі непідвладним,
Що без коріння жити то не рай,
А пташка з крилами, торохканням безладним,
Все кепкувала з них «давай-давай».
Бджолині більше нікуди летіти,
Не вкриє літо лагідним дощем.
Посохли дикі надблакитні квіти,
Що захотіли стати кимось ще.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949570
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.06.2022
автор: Лада Квіткова