Мережить дощ. Кора стає рудіша,
Ліси трипільські дивляться з смоли.
Торкнутися, доки не стало гірше,
Їх сІяв Бог в саду своїм колись.
Торкнутись. Чуєш? Подих, руки, глина...
Все бездоганне, вічне і твоє.
В свободі вибору і є вся суть людини,
Тут твій спочинок від людських пустель.
Тут до любові найкоротша відстань,
Що навіть і розлуку омине.
А дощ до блиску вимиває листя,
І зовсім трохи
душу сполосне...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949614
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.06.2022
автор: Олена Жежук