Я стою, схилилась біля ставу,
Вечір натискає вже октаву,
Милі тіні, що ведуть додому,
Залишивши десь позаду втому
В'ється стежка рідна та грайлива,
Я іду по ній така щаслива,
Хоч і вітер вперто заважає
Та в природі все мене вражає
Ніжні миті та безмежність неба,
Кращого нічого і не треба,
Вечорове сяйво край хатини,
Як люблю ці трепетні хвилини
Тиха даль, яка так дивно манить,
Ніжно обіймає і дурманить,
Я стою, схилившись біля ставу,
Вечір натискає знов октаву.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=949846
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.06.2022
автор: Наталі Косенко - Пурик