*
Чиясь щелепа буденно говорить
( Віктор Новграді-Лецо )
Колись у нас знакінчиться попіл.
Полиці усіх бароккових шаф,
В оселях ветхих пані,
Викинуть, разом з усім
Життям і спогадами
В їх колосоподібній оправі.
Єдина річ, яка не давала їм зійти зі світу сього,
Це попіл, кріпко тримавший їх
На теренах людських лінощів.
Прикриваючись високим мистецтвом,
Настільки, що й не дотягнешся
протерти.
Колись у нас закінчиться попіл.
Ветха пані стане на ослінчик,
Щоб дістати до полички з томиком Камю.
Й впаде на м'яку, мов ртуть підлогу
Й впаде насмерть.
*такий він екзистенціалізм, такі правила*
Пані кремована. Душа - на місці.
А попіл де?
Закінчився.
Не лишилось ні піщинки,
Ні ...чого.
Й доведеться класти у горня,
Майже зогнивші спогади.
Лутше б зоставили шафу.
Не чіпали б.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950256
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.06.2022
автор: Вистава Дидактичний