Війна. Вітрить.
Душа ковтає пломінь.
Не ангельський на тлі лунає гомін.
І на полях чорнить від вороння.
Весна? Була? Нема її. Нема.
Забракло сил в кількох небесних хмар.
Мов аватар
Поклали знову на вівтар.
Лелека у гнізді своїм горить.
Землі болить …
Дитячий сміх
Мов сенс всього буття.
В очах твоїх
За мить усе життя …
Цих сенсів тут, тепер
По самі вінця.
У сутінках Землі
Побачать українця.
Оті бездушні і черстві далекі,
Котрим байдужі в небесах лелеки?!
Чи до дітей, окрадених війною?!
Плетете марево за нашою спиною …
Воно живе -
Те наше Незнищенне.
Залишиться між нами.
Потаємно …
Що над могилами
Ключами проліта.
Закрило маревом своїм
Рідні міста …
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950340
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.06.2022
автор: Дружня рука