Гонить, гонить хмари вітер батогами.
Кашляє громами навздогінці вись,
І, стомившись бігом, стишаться десь гнані—
Перед сліз потоком, гніве, й ти спинись!
Йде конфлікт стихій—
сили бережись!
Люто буйвітрисько верби гне додолу.
Ляскає по спинах яблунь малахай,
Розсікає груди клену по живому,
Махом збив без жалю кучму ясенову,
В січку хвилі трав сперіщив—то нехай?
Їхня в чім вина?
Бо земля не рай.
Козир у сильніших—так було і буде
(Що ж, в негоду смуток похмурнішав знов),
Спірки у природі—звичні й неосудні.
Завтра Сонце Всесвіт змирить, приголубить—
Чом же шлях до миру в нас, де ллється кров?..
Віриш, помисл це
Творця світобудов?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950370
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.06.2022
автор: Valentyna_S