Я хворію щодня, аж рипить з аритмією серце,
Полином перегірклим товчуться думки в голові...
Про війну... і про Бога...І дуже нагадує все це,
Що здійснились слова:"мертвим заздрити будуть живі..."
Вузлуватий горіх заховав пташенятко у жмені,
Груша плачеться тихо - воєнне життя допекло...
Я сиджу під вікном і ліплю для синочка пельмені,
Щоби гідно зустріти живого, "смертям всім назло"
Так вже сталось, чомусь, що красиві слова розгубила,
А солоні думки лиш вразливими роблять вірші...
Тільки бухкає тиском у скроню, що майже вже біла,
І стікає життя, наче віск, у гінкі спориші.
На присохшім кленку вітер ніжну надію колише,
Насторожену тишу зірвало сирени виття...
- Це нічого, синочку, що декілька днів вже не пишеш...
Я чекаю, я сильна -...Й заплакала наче дитя...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950462
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.06.2022
автор: меланья