Дощ квапливо розсипає роси,
Щоб втамувати спрагу землі,
Ніжно торкаючи зів'ялі покоси,
Не даючи світ огорнути імлі.
Та ніяк не втамує він тої спраги,
Землі, яка пізнала, що таке пекло,
Ходити по ній вже не кожному стане
відваги:
Вона бачила очі дитячі, в яких небо
померкло.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950781
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.06.2022
автор: Вікторія Воля