Вона не чекає ні змін, ні пробачень,
Вона не чекає уже ні на що.
Від ранку й до ночі рахунок побачень,
Від ранку й до ночі смутливе "ніщо".
Ніхто не обі́йме і не приголубить,
Ніхто не запросить її на танок.
Вона ж бо найпершого знову полюбить,
Вона ж бо так мліє від їх балачок.
Хай просто хоч камінь покла́дуть їй в руки -
Вона ж бо уявить, що то діамант!
Самотності знову це все запорука,
Самотності це лиш новий варіа́нт.
Вона не шукає ні принців, ні коней,
Вона не шукає мільйони гроше́й.
Так хочеться лиш, щоб торкались долоней,
Так хочеться лиш тих безсонних ночей.
Вона ж ще чекає, та правильно знає:
Немає тепер в цьому світі любові.
Від ранку й до ночі себе зневажає,
Й собі завдає лиш нестерпного болю.
Та в чому ж вина її бідного серця?
Лиш в тому, що хоче воно простоти?
Вона пролила уже сліз пів відерця,
Вона ще не вірить в слова пустоти.
18.06.2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950922
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.06.2022
автор: Макс Дрозд