Літо спивають волошки
і небо синє до дна –
опілля житнього брошки
вас не лякає війна.
Плачуть рясні зорепади,
цвіт омивають дощі.
У вигромі канонади
тяжко стає на душі.
Ходять у полі лелеки,
бджоли за медом летять…
Скільки тут літньої спеки?
Присмак вже осені свят.
Квітніть, благаю, ще трошки
нерви коли на межі
ви, мої милі волошки, –
ліки нужденній душі.
19.06.22р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950926
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.06.2022
автор: Микола Соболь