Я зустрів тут весну і війну тут зустрів.
Розказати про неї не вистачить слів,
розказати про неї не вистачить сліз,
бо земля кровоточе й вихаркує слиз.
Прямо з пекла — на захід — ланцюг із валіз,
бо весна — то доба гартування і криз.
Той не знає весни, хто заліза не гриз.
Набувають ліси камуфляжних
рис.
Я застряг в цій весні, на світанку тривог.
Ми — тепер заслужили усі некролог,
коли смерть розправляє залізне крило.
Та рятує життя ППО, а не Б-г.
Коли смерть розправляє залізне крило,
все, що пахло, тремтіло під ним і жило,
перетворюється на беззахисне скло:
кров, і плоть, і машина. І місто, й село.
Я зустрів тут весну, де співає Сукіль.
Та яких надлюдських, надприродних зусиль
і скількох ексгумованих з надр сокир
варте небо, позбавлене люті мортир!
Хай приходить весна! Хай долає мости!
Шовкопряди — продовжують нитку плести!
Хай отримують матері добрі листи.
Ми вихаркуєм слиз. Хай нам всім пощасти…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=950944
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.06.2022
автор: Артем Падалкін