Зустрів її в той самий вечір,
Ти в статусі «офлайн» була…
Я обійняв її за плечі,
На груди голову поклав.
Вона почула пісню серця,
А там і сум, і страх, і біль,
І пісня, що коханням зветься,
Лунала в грудях звідусіль.
Вона підняла вгору очі,
Немов просила: «відпусти!»
Та погляд ніжний і дівочий
Все видавав, що це не ти.
Подарувала поцілунок,
Закрила очі і з теплом
Себе давала в подарунок,
Мов віддавалась всім єством.
На мить відчув, немов ти поруч,
Згадав, як ніжно було нам
І, підіймавши її вгору,
Раптом назвав твоїм ім’ям.
Вона нічого не сказала,
На кілька кроків відійшла,
Хоч видно, що мене кохала
Та сил лишитись не знайшла.
Самообман руйнує душі
І розбиває нам серця,
Хоч я забути тебе мушу
Та будеш в серці до кінця…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951062
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.06.2022
автор: Oleksandr Poprotskyy