Час від часу кричав і пручавсь,
в мандрах знов помічав Божий сенс.
Та вертав мені простір і час
електрон "Помічна-Вознесенськ".
Виривав мене в рідні степи,
попри соняшник, жито і рапс,
в царство простору і простоти,
попри те, що життя – тільки гра.
Смак повернення – більше, ніж смак.
Млосно-солодко серцю украй.
І кричить тиха радість німа.
І гукає мене в отчий рай.
Ждуть-цвітуть бузина і чебрець,
запашні, – як ніколи й ніде,
Пахне степ, ворожбит і мудрець, –
й по-бджолиному мрійно гуде.
Різнотрав'ям біжу навздогад
і примарним стає Божий сенс
з дальніх мандрів... І знов мене Гард
в дім на крилах лелечих несе...
© Сашко Обрій.
19.06.22
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951197
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.06.2022
автор: Олександр Обрій