Метеликами були ми при світлі
грайливих променів сонця...
Дощу і вітру раділи ми
і розкривали їм свої долоні...
Нині в кулак стиснуті пальці рук.
Вухо гостріше сприймає звук.
Тиша з сиреною ведуть двобій.
За виживання нації ведеться бій.
Ми стали іншими.
Ні, не понурими і не злими.
Наші добрі серця не змінились,
Просто стислись від болю,
Сльозами скотились
По віях, щоках і впали на землю,
Яка нас зростила,
Яка дала силу,
Яка дивиться в небо тепер
Вирвами, подібними до очей,
Крізь чорноту своїх днів і ночей.
Люди, люди, хто ви?
Закували серця свої
В рамки жорстокості
Й ненависті окови?
Вбили майбутнє у своїх серцях,
Сприйнявши, як спосіб життя,
Тотальний страх.
Вас багато, вами керує один,
Хто сказав війні "так",
Кров і на ваших руках.
Свідомість - як зброя.
Думка - як кулі й снаряди.
Слово, яке стало ПОЧАТКОМ
("Спочатку було СЛОВО")
Використали не для Блага.
Та "Бог зневаженим не буде".
Повстали інші люди:
Думки їх осяяні світлом,
Серця їх любові сповнені,
Один до одного так схожі
І ймення їм: "Сини Божі".
" " - цитати з Біблії
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951272
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.06.2022
автор: NikitTa