На осонні, уздовж підвіконня,
де бабуся дивилась на світ,
тихо сохне під оком ікони
чебрецевий розкошланий цвіт, –
збирачева невидима праця,
степовий запашистий привіт.
Простяглись рівним шаром в два пальця
сонми сотень невидимих літ.
Наче глипає пращур прабузький,
давній грек, кіммерієць чи скит
крізь рожево-бузкові пелюстки
на покуття святі образки.
А бува, що в духмяному дусі,
як забуду про час і про світ,
позирає на мене бабуся
з килимка чебрецевих суцвіть...
© Сашко Обрій.
21.06.22
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951347
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.06.2022
автор: Олександр Обрій