З лиця весни знов стерто дикі сльози...
Летіла птаха стомлено у вир.
Дівча врізало довгі-довгі коси
Під звук сирен і пісню домовин.
Земля умита, щедро вмита кров'ю.
Шепоче вітер, мовби не з людьми.
Чи є тут Люди? - Мабуть, тільки вдови,
Кати й жінки із власними дітьми.
Війна забрала кожне рідне сонце,
Згасила в небі всі малі зірки́...
Дівча врізало довгі-довгі коси
Й чекало тата ревно із війни...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951526
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.06.2022
автор: Сара Ґоллард