Вже сутінки і я іду додому.
Напрочуд дивно лине вік наш.
Вже сутінки. А я повзу додому.
Людей нема - лиш силуети в вікнах.
Вже сутінки. Дітей батьки чекають,
Та діти їх тепер до всіх байдужі.
Вже темно тут і в небі лиш літають
Супутники, зірки й самотні душі.
Вже сутінки і рідко де-не-де
Кричать собаки на самотній Місяць.
В вікні одному жіночка пряде,
А в іншому - дитиночку колишуть.
Вже сутінки. Сповільнилось життя.
І от ревуть з-за обрію сирени -
Й дитину сонну мати підійма,
А хтось під ніс лайливі ллє катрени.
Вже сутінки - летять на нас ракети -
Чиєсь життя сповільнять до зупинки.
Вже сутінки. А де ж ті силуети,
Що в мирний час топтали тут стежинки?
Вже сутінки, а в вікнах повна темінь.
Я не складаю план на майбуття.
Вже сутінки. І вулиці - пустелі.
Для когось це вже сутінки життя.
27.06.2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951665
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.06.2022
автор: Макс Дрозд