Це війна, побратиме, війна,
Над руїнами захід червоний...
Кров і дощ промочили сповна
Поріділий рубіж оборони.
В полі крики ворожі і гул -
Тут на роздуми часу немає.
Підповзає машина впритул -
І в уламки за мить вибухає.
Озирнися навкруг, озирнись -
Розгорілась вогнем Україна.
Йде в атаку по розсипу гільз
Син за матір і батько за сина.
Вранці каву і вечір в саду
Час відсунув безжально на потім.
Доброволець, студент ПТУ,
Ветерана замінює в роті.
Це війна, побратиме, війна,
Під завалами - крики дитини...
А в озимих кривава весна
Діловито розсаджує міни.
Той же ворог ті самі міста
Розбиває і палить з мортири.
Говорив кошовий неспроста:
"Не буває з росією миру".
Це війна, побратиме, війна...
І боєць на рівнині Донбасу
Чує з полум'я крик до човна,
Чує слово останнє Тараса.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951783
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.06.2022
автор: Леонід Луговий