Життя царює там, де вічний степ
розлігся горілиць, лицем у хмари;
ставки вечірній жаб'ячий концерт
заслухались та й так позасинали.
Де вечір непомітно плине в ніч
під звуки колискової зозулі.
Де падає тягар турбот із пліч.
Де все довкіл живе, а не позує.
Де трав м'який кошлатий килимок
голубить спину, руки, ноги, стопи.
Де, влігшись, причаївся і замовк
угрітий степ... Аж чуєш знову, хто ти...
Вечірній клапоть неба догорів.
Душі б усе у тиші цій кохатись.
І лиш одні настирні комарі
нагадують, що треба йти до хати...
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951814
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.06.2022
автор: Олександр Обрій