Вітри гойдають час
Вітри гойдають час, а втома
Несе мене до того дому,
До вікон батьківських..., дверей –
До милих маминих очей...
Де пам’ять в затінку чекає
І вже ніколи не зникає,
Пташиним співом обіймає,
Хвилин тих духом надихає...
Що й не сховатися від них:
Ні від вишневої весни,
А ні від макового цвіту –
Замріяного диво Світу
І трав зелених запашних,
Гаїв бузкових синьооких,
Де ті закоханії сни
В майбутні поспішали строки.
Нема кінця й початку часу,
Навічно в серці... й не зникає –
Від зачарованого вальсу
У грім басів, що слух змикає.
Вітри гойдають час. На скронях
Куйовдять білий дим долоні...
Вже й лелечата підросли –
Їм не побачить, як воли
Неквапно міряють в пісках
Чумацький довгий битий шлях.
Та віддзеркаленням у небі
Чатують Путь наш..., два ведмеді...
07.08.2006р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=951985
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.07.2022
автор: Променистий менестрель