Знов хилить колос жито до землі,
в нім дозрівають зерна золотисті.
А скільки сліз... ще більше, ніж краплин
із хмар плакучих на зеленім листі.
Та сльози це не краплі дощові,
земля вже спрагла, дуже хоче пити.
Додайте, хмари, силоньки землі,
щоб щедрий урожай змогла зростити.
Хліб сіємо, щоби життя цвіло,
щоб з радістю схід сонця зустрічати.
Дитячим сміхом повнився щоб дім,
і короваєм пахло в кожній хаті.
Тут в ластівки під стріхою гніздо,
і лелечата синь небес пізнали.
Нехай наллється зерня в колоску,
з надією на краще висівали.
Полийте землю, хмари дощові,
радіє світ весь крапель голосочку.
А ми зберемо житечко своє...
дзвенить життя у кожнім колосочку.
А ще дозріють груші у саду,
наллються соком яблука рум'яні.
Ми коровай спечемо із зернят,
які любов й жагу життя ввібрали.
Знов хилить колос жито до землі,
в нім дозрівають зерна золотисті.
Так! Це не сльози. Краплі дощові
виспівують в житах... й зеленім листі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952098
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.07.2022
автор: Надія Башинська