віє радістю квітів медунки
з незабудкових синіх уст.
це – умова, з якої звів розрахунки
мій старий непідкупний глузд:
він тотожний мені,
що є коренем з ні-одиниці,
я – тотожний йому.
припускаю, чому
цей ряд відображень біг до границі
того, що є з того боку,
й того, що буде – з цього:
бо вихопив так з числового потоку,
й так записав, слава богу
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952515
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.07.2022
автор: Buster