Упавши в трави серед поля,
Немов в дитинстві , руки в різні боки.
І небо синє і безмежне і глибоке.
І птах завмер ,який літав високо.
І біль пропав.Затихли різні звуки.
Нема страху,провини,каяття.
Є навіть радість, що скінчились муки.
І тихого блаженства відчуття.
Хоча сяйнула думка десь далеко:
-А як донька ,дружина, а війна ?
Куди поділася тривога ,небезпека?
З трави піднявсь ,нікого вже нема...
-Агов!-він закричав на повні груди,
А вирвалось , якесь шипіння.
Із буйних трав іще піднялись люди.
Від несподіванки в руках тремтіння.
Усі знайомі ,друзі ,побратими.
Як сталось так..?Про нас забули?
Хоча в собі всі добре розуміли,
Що вічним сном вони разом заснули.
-Ну що ж,Братерство , нумо до походу.
Шикуйсь!Рівняйсь! До неба кроком руш!
Ми полягли за волю для народу,
Можливо там, для нас зіграють Туш!
8.05.2022р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952639
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.07.2022
автор: Степан Олександр