Шумить колосок засмучено в полі
У зернах зчорнілих лежить на землі.
Вітром гойдає багряну поволі
Кров войовничу в згорілім стеблі.
Пахне пшениця не хлібом духмяним.
Порохом чорним , залізом брудним.
І небо стає відтепер неслухняним:
В поле б дощу, щоб вмилося ним.
Стогне сльозами дружини-вдовиці.
Мати, немов би , блукає бліда,
Сина шукає у сивій пшениці,
Забрала якого ординська біда.
Вітер розносить від диму хмарини,
Кроваві жнива шиплять у стерні.
Поле горить. То душа України
Роздерта вогнями у стиглім зерні.
Ю. Горбунова
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952682
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.07.2022
автор: GortenziaYulia