Ми звикли: [b]«А що скажуть люди,
Батьки, дружина, чоловік,
Сусіди, друзі – всі усюди?»[/b]
Не підіймаючи повік,
Готові жити лиш для когось,
Хто має інший погляд в світ.
А час минає.. І чийогось
Скільки життя прожити літ?
А може і десятиліття
Ти лиш існуєш, не живеш!
[b]«А щастя? Це лиш, мабуть, миті…»[/b]
Так, нескінченні! В рамках меж,
Які собі ми задаємо!
[b]«Та може в іншому житті
Для себе в щасті поживемо…»[/b]
Що ж, самодури ми ще ті…
© Олександр Попроцький
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952781
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.07.2022
автор: Oleksandr Poprotskyy