Як звір, ужалений смертельно,
здолавши серця параліч,
маскує потайки ретельно
купальська непроглядна ніч
глибокі рани. Вже на сході
світліє небо вдалині –
там день новий чатує. Згодом
він забринить у вишині,
промінням почастує землю
і оживе птахами ліс.
Зазолотиться стигле зерня,
що збіжжям ляже у покіс.
Свічадо зсушить ранній ранок,
сипнувши щедро літепла,
і в серці вигояться рани,
дотліє мороку зола.
10,11.07.2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=952952
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.07.2022
автор: Олександр Мачула