О, скільки ж мов на світі! Мати рідна!
Вона – виразник наших дум і почуттів.
І кожна мова – неповторна, своєрідна,
Душа народу із прадавніїх віків.
Вона нам дозволяє будь-які ідеї
Утілювати якнайкраще у життя.
Світ був би порожнечею без неї,
З якої не було б уже і вороття.
Вона – провісник розвитку держави,
В якій спроможні згоди мешканці дійти,
А також вершити великі справи
Заради спільної, високої мети.
Немає мов ні гірших, ані кращих.
Це тільки суб’єктивне бачення людей,
Адже з існуючих мов і пропащих
Всі втіленням культури є, її речей.
І зовсім, аніскільки не важливо
На кόтрому щабелі мова та стоїть,
Бо кожна мова в світі – особлива,
В собі велику мудрість давнюю таїть,
Яку цілком лиш той як слід пізнає,
Хто мову завсігди, старанно, всюди вчить,
Ту мудрість, що усім нам повідає,
Як ми повинні всі на цьому світі жить;
Бо ж мова ‒ не порожня, беззмістовна
Та хаотичная сукупність певних слів.
Вона ‒ логічна, сутня, послідовна,
Найбільша схованка духовних всіх скарбів,
Скарбів, яких ніколи неможливо
Продати чи купити, мов якийсь товар,
Скарбів, що маєм вік ми шанобливо
Використовувати як безцінний дар.
Євген Ковальчук, 24. 03. 2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953077
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.07.2022
автор: Євген Ковальчук