Один юнак , мав божий дар,
В людину заглядати.
Але то був тяжкий тягар,
Про кожного все знати.
Бо рідко хто до нього йшов,
Щоб щастям поділитись.
Все в основному із бідой,
Душею , щоб зцілитись.
Багато друзів відійшло,
Бо тяжко бач дружити.
З тим , що тебе , немовби скло
Він може просвітити.
Можливо зараз час такий,
Всі вигоду шукають.
От і зв"язок в людей слабкий,
Так швидко розривають
Забавно було юнаку
Душі людські читати.
Ікони , свічки , молитви,
Любив допомагати.
Ще й телефон дзвенить весь час,
Усим скажи пораду.
Бо вони звикли раз по раз,
Шукали в цім відраду.
Роки минули , час летів
Змінилось все довкола.
Прийшла війна , а хто хотів?
Така життєва школа.
І знов дзвінки на телефон.
На Вайбер шлють світлиці.
І просять ніби в унісон,
Поглянути на лиця .
-Поглянь будь ласка на мого,
Довго зв"язку немає,
У Маріуполі пропав.
Як далі жить не знаю.
І інша просить:- Подивись,
Моя невістка , внуки.
Були під Києвом колись...
Розлука , то є муки.
І кожен день , як ритуал,
Юнак читає душі.
В думках спускається в підвал,
Шука на морі , суші.
Він бачить місто у вогні.
В будинках люди гинуть.
І душі мертвих у вікні .
До неба , що полинуть...
На полі бою теж в думках.
Як на таке дивитись?
А потім всі приходять в снах...
Від сліз можна вдавитись.
Полон, тортури, кайдани,
Течуть річки криваві,
Але ж вони іще живі!
Жива й надія далі.
Сказати правду ,що нема?
Загинув не чекайте...
А у думках кричить душа:
-В собі надію майте!!!
Це дар , щоб бачити таке?
Чи може покарання?
Яке ж життя на смак гірке ,
В хвилини виживання...
13.04.2022р.
Олександр Степан.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953188
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.07.2022
автор: Степан Олександр