Була б як думка тьмяна плоті суть,
Примчав би миттю я тоді крізь простір,
Не зупинила б відстань мою путь
В місця, де ти лишаєшся, у гості.
Нема різниці, хоч стояв би я
В краю, найдальшому з усіх від тебе,
Стрибає думка спритно по морям
І землям, де вона уявить себе.
«Та йой! Не думка я!» - ця думка вб‘є,
Вдаль не стрибну, коли тебе не стане,
Бо все з води й землі єство моє
І в стогоні моє дозвілля тане,
Стихії ці разом створили штиль
На морі сліз, що означають біль.
15.06.2022 Гречка Віталій
Sonnet 44
If the dull substance of my flesh were thought,
Injurious distance should not stop my way;
For then despite of space I would be brought,
From limits far remote where thou dost stay.
No matter then although my foot did stand
Upon the farthest earth removed from thee;
For nimble thought can jump both sea and land
As soon as think the place where he would be.
But ah! thought kills me that I am not thought,
To leap large lengths of miles when thou art gone,
But that so much of earth and water wrought
I must attend time′s leisure with my moan,
Receiving nought by elements so slow
But heavy tears, badges of either′s woe.
William Shakespeare
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953265
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.07.2022
автор: Віталій Гречка