Роздуми ветерана

Повзуть  з  дрімучої  Росії  
убивці  з  ханом  на  чолі  
у  край,  де  мирні  гречкосії  
їх  зупинити  не  змогли.
Плюндрують  землю,  убивають  
міщан  цивільних,  ті  втікають  
на  захід,  навіть  за  кордон,  
для  себе  захисту  шукають  
за  морем,  де  стоїть  ООН.
І  не  збагнути  їм  немужнім,  
що  зупинити  треба  біг  
та  зброю    взяти,  бо  за  них  
не  вступляться  чужі  потужні.

В  кафе  російськомовний  бевзь  
волинську  піцу  навертає.
Він  трохи  випив,  він  тікає:
диви    –  захеканий  увесь.
Не  бачив,  бо  не  був  ніколи,  
а  якби  був  на  цвинтарі
там,  де  поховані  соко́ли,  
що  дивляться  на  нас  згори,
місцеві  хлопці,  хто  оружні  
на  москаля  звелися,  «мужність»  –  
таке  б  він  слово  пригадав,  
якщо  не  ворог.  А  до  лав  
в  містах  призовників  ловити  
не  треба    у  ці  вихідні.
Не  маю  змоги  татя  вбити,  
бо  за  65  мені…

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953472
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.07.2022
автор: Анатолій Костенюк