[b]Тонуло літо в червоних барвах,
В блакитних смужках сумного неба.
Дощило світло в райдужних мальвах.
І тихий стогін гукав до себе...
Смереки впали від люті вітра.
Жнива згоріли від Сонця спеки.
І насміхалась мармиза хитра,
Почувши зойк дитя далекий.
І морок чорний, як смерть блукає,
В блакитних смужках хмільного неба.
А наше військо не відступає,
Й провину людства бере на себе.
Здається ось, ось і осінь близько,
Стривай, ще літо не закінчилось.
Невтомно б'ється з пітьмою військо.
І Матір Божа в ночі наснилась.
Вона молилась, вона благала,
За Україну невпинно битись
Поміж людей теплом блукала,
І в кожнім серці, як птах гніздилась.[/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953494
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.07.2022
автор: CONSTANTINOPOLIS