Живу. Дивлюсь на день, красою вмитий.
Танцює серце радісний танок.
Вдягнуло літо землю в оксамити.
З волошок небу виплело вінок.
З пшениці й маків виткало килими.
Троянди розпустило в квітнику.
Пустило вітер – буйний, невловимий.
Деревам чеше гриви і ставку.
Пташатам крила й голос наточило.
Грибочками наповнило ліси.
Сік ягодам налило. Не спочило
І дня. Все ж для добра, все ж для краси!
То дасть зелу дощу із хмар попити,
То сонцеві зарядить дробовик.
І як тебе, о, літо, не любити?!
Таке ти миле , як маляти лик.
Та є місця в нас, де твій погляд никне.
Бо там війна читає монолог.
Як заводій її за нитку смикне –
Сльоза росте із болю і тривог,
Земля тілами повниться і кров’ю.
Та вірю, сонце вижене туман!
Наповниться і славою, й любов’ю
Мій край, де небо синє, жовтий лан.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953568
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.07.2022
автор: Крилата (Любов Пікас)