Верба до плеса нахилила пасмо
Густого посивілого волосся.
В соборі неба - білохмарна паства.
В соборі лісу - літнє суголосся.
Крізь воду випинається стеблина,
Хапає лисий місяць пелюстками.
Скажи, русалко, то чия провина,
Що не лише птахи летять над нами?
Латаття влітку розрослося рясно.
Латаття не буває забагато.
Латаття - це русалчина прикраса.
Русалка не боїться помирати.
© Юлія Красіна 2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953656
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.07.2022
автор: Юлія Красіна