Крок. Іще один. Іще...
Курною дорогою в безмежнім світі,
А навколо як раніш буяють квіти,
Сонце світить, ластівки ширяють в небесах,
Вітер гонить хмари у далеку невідомість,
Дозріває жито (чи пшениця?) на полях...
Незважаючи на долі невмолимість.
Крок. Іще один. Іще...
Все болить. Від спраги пересохли губи.
Здається, більше Бог тебе не любить.
Попереду лиш кілометри нездоланні,
Але жахіття гонить якнайдалі від біди
В майбутнє, що у білому тумані,
З минулого, яке у мороці пітьми.
Крок. Іще один. Іще...
Сил нема. Ти вже не відчуваєш ніг.
Та як зупинишся — то ворог переміг.
Тому ідеш, мріючи залишити позаду
Усі жахи, що скупчилися у душі,
Усіх чортів, що увірвалися до твого саду,
Аби створили власне пекло на землі.
Крок. Іще один. Іще...
Жити далі матимеш ти змогу,
Як подолаєш нескінченну цю дорогу.
Хтось попереду для тебе орієнтир,
Хтось позаду дивиться, щоб не відстала,
Ти для когось також будеш поводир...
І поки від безсилля ти не впала,
Зроби ще крок, іще один, іще...
______
https://www.unian.ua/society/zhiteli-hersonskoji-oblasti-pishki-cherez-polya-pid-obstrilami-tikayut-vid-viyni-video-novini-ukrajini-11904087.html
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953657
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.07.2022
автор: Яніта Владович