[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=UGYvkFb1na4[/youtube]
Навесні юних днів моїх
Я місце мав своє для втіх,
Кохав без меж краї я ті –
Чудово там на самоті,
Де чорні скелі навкруги
І в соснах ставу береги.
Але коли вкривала Ніч
Мене і все, що увсебіч,
І потойбічний вітерець
Шептав і повз під комірець –
Тоді пізнав, о – лиш тоді,
Жах ставу я на самоті.
Втім жах мене той не злякав,
Тремтливий захват нагадав –
Дарів не несло відчуття
Чогось, що забажав би я –
Хоч там була й Любов твоя.
Отруту смерті в хвилі тій
І прихисток останній свій,
Відчув там спокою шукач,
Мрійливий від людей втікач –
Чия душа могла б створить
Едем із того ставу вмить.
22.06.2022 Гречка Віталій
The Lake
by Edgar Allan Poe
July 1827
In spring of youth it was my lot
To haunt of the wide world a spot
The which I could not love the less —
So lovely was the loneliness
Of a wild lake, with black rock bound,
And the tall pines that towered around.
But when the Night had thrown her pall
Upon that spot, as upon all,
And the mystic wind went by
Murmuring in melody —
Then — ah then I would awake
To the terror of the lone lake.
Yet that terror was not fright,
But a tremulous delight —
A feeling not the jewelled mine
Could teach or bribe me to define —
Nor Love — although the Love were thine.
Death was in that poisonous wave,
And in its gulf a fitting grave
For him who thence could solace bring
To his lone imagining —
Whose solitary soul could make
An Eden of that dim lake.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953841
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.07.2022
автор: Віталій Гречка