Стіну нам не вдалося збудувати,
Таку високу, щоб під саме небо,
Рови також не стали ми копати,
Тож ворог лізе, куди не треба.
Проторували потайки стежки
У наш чарівний мирний край
Чужі пісні, новини та книжки
І заклик: “Його мову не займай!”
Спитає хтось: “Яка у тім біда,
Що мовою щебечемо одною?
Це не доказ, що ми нація одна:
Вони по собі — ми самі собою”.
Хіба ж у мові тільки справа?
Вона — лиш те, що на слуху.
Вкраїнське завжди було зайве,
Ми занедбали спадщину свою.
Бо ж на одному клаптику землі
Росте пшениця й пнуться бур’яни.
І щось із них завжди на видноті,
А інше сохне без уваги та води.
Ось так і ми, чуже плекали,
Своє, змарніле, плелося у хвості.
Процвітання спрагло ми жадали,
Водночас в ньому відмовляючи собі.
Не вбережуть ні стіни, ні рови,
Як ворог забажає душу вкрасти.
Якщо в собі ти не корчуєш бур’яни,
То доведеться потім долю клясти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=953864
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.07.2022
автор: Яніта Владович