Двоє знайомих зустрілися разом.
Дружна розмова пішла поміж них.
Але в одного жит"єві образи.
Інший здається , проходив повз них.
-От я недавно ішов до лікарні.
Господе правий! Яка там краса!
Крони дерев так ростуть величаво.
Запах трави , де торкнулась коса.
Там молодята гуляють по парку,
Діти , здувають з кульбаби пушок.
Добре , що щастя приходить із малку...
От би гайнути в дитинство разок!
-Це ти кудою ішов до лікарні?
Там де дерева , немов чагарник?
А ті стовпи, стоять чорні , ліхтарні?
Я до краси до такої не звик .
Діти гасають , немов навіжені.
Ті , безсоромні , в цілунку сплелись.
От , як на мене, вони всі скажені!
Краще б у Польщу усі подались.
Чом так виходить?Ми бачимо різне,
Погляди різні, картинка ж одна.
Правило є , як то кажуть залізне,
Бачити плюс , як в душі є весна.
Ну а коли в тебе осінь вселилась,
Мокрі дощі , ніби сльози течуть.
Радість в тобі , просто не помістилась.
От і вдається , лиш мінус відчуть.
Хочу звернутись , до всіх в кого осінь:
-Досить дивитись занудно в дощі.
Трошки зими запустіть собі в душу,
А там не довго уже й до весни.
26.01.2022р. Олександр Степан.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954024
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.07.2022
автор: Степан Олександр