Долоня до долоні через скло,
останній дотик до руки дружини, –
він остається тут бороти зло,
а рідні ідуть в Польщу з України!
Натомлена найменша спить давно,
а чоловік до жінки все шепоче
слова, що їх не чути все одно
скрізь скло авто, та красномовно очі
передають, читає легко їх
тугу, любов та від розлуки муку,
і не відводить від його своїх,
й не забирає сльози втерти руку
.
Що їх чекає? Відає майбуть,
один лиш Бог (напевне й він не дуже),
яка їм доля випаде та путь,
та зараз розмовляють їхні душі.
.
збiрка ЛIРИКА З ПРИСМАКОМ ПОРОХУ, 2016-2022 рр.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954156
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.07.2022
автор: Леонид Жмурко