Чомусь сердитим був хазяїн… прогнав Бровка з свого двора.
Поплентавсь пес той світ за очі, видно, прийшла така пора.
Не розумів Бровко, чим шану і таку дяку заробив? Служив ха-
зяїну він справно, усе робив, що той хотів.
Гірко було. Сльоза скотилась… Чим же Бровко той завинив?
І згадувати було прикро, як камінь вслід йому летів.
Летів на пса. Такий великий! А чому кинули? Не знав. А якби він
поранив лапу? Тоді б Бровко, певно, пропав.
А був Бровко наш працьовитим. Госпо́ду справно доглядав.
Крім того, знали всі, був мудрим. Всяк його слово цінував.
То ж зрозумів він, що щасливий, бо ж камінь той не долетів.
Бровко навіть не озирнувся, побіг вперед, куди хотів.
Правда, Бровко наш встиг помітить, що біля хати у кущах
сховалась кішечка Варварка. Бровка та не любила… страх.
Та і її, скажу по-правді, Бровко не дуже шанував.
Не раз питав: «Чому без діла? Невже нема хороших справ?»
Побіг Бровко… Щаслива доля йому хай стрінеться в путі.
Кажуть, усе те є на краще, що відбувається в житті.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954183
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.07.2022
автор: Надія Башинська