*****
Я свої здіймаю
Руки до небес.
Небеса, благаю,
Чудо із чудес
Станеться хай нині.
Хай мине страшна
В нас на Батьківщині
Рідній ця війна!
Скільки ж бо терпіти
Можна ще її?
Доки будуть діти,
Що ідуть з сім’ї,
Щоби захищати
Земленьку свою,
Битись, воювати
У тяжкім бою
З ворогом? Хто знає
Відповідь? Скажіть.
Земленька благає.
Досить вже жахіть
Цих вона зазнала.
Де ж кінець їм, де?
А вона не знала
Спершу, що гряде
Ця війна зі сходу,
Щоби захопить
Волю, дух народу,
Щоб їх придушить.
І тому готова
Не була вона,
Бо прийшла раптово
Ця страшна війна.
Що ж? Така вже доля
Випала їй знов,
Та в народу воля
Є міцна й любов
До країни-нені.
Повен він украй
Ними, як легені
Цим повітрям. Край
Рідний на поталу
Ворогу не дасть
Він повік. Повсталу
Ту гірку напасть,
Що на нього впала,
Наче сніг із хмар,
І давити стала,
Мов важкий тягар,
Він таки поборе.
Переможе він
Лютеє це горе,
Вставши із колін
Й гідну відсіч давши.
Скінчиться війна,
Згадкою лиш ставши,
Що ішла вона.
Мир в нас запанує.
Прийде він до нас
Всіх. Це серце чує.
Прийде світлий час.
Будемо в нім жити
Ми усі й лишень
Всім добро робити
Завжди, кожен день,
Щоби процвітала
Наша вся земля,
Щоби огортала
Так, немов маля
Ненька, радість світла
Душі та серця
Й квітла, мов розквітла
Квітка, до кінця.
Євген Ковальчук, 03. 02. 2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954291
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.07.2022
автор: Євген Ковальчук