Мов струни розтягнулися шляхи,
Змінилися, що зовсім не впізнати.
Життєва метушня знайшла роки
В яких ще збереглися світлі дати.
Горить земля. Війна… Яка це лють!
Дивлюсь на час з розбитого люстерка
Шматки криваві в подумах снують,
Та скована минувшина нестерпна.
Як учинити менше споглядань
В люстерко до загубленого світу?
Там на меті стоїть реальна брань,
І спалахи по душах, щоб горіти.
Щоб нищити наш світ. Яка ганьба.
Їм «Руській мір» потрібен на планеті,
Щоб із свободи викути раба,
І награбоване пропити і прожерти…
Це не народ – блукаюча орда
Племен здичавілих юродивої чуді
Без імені, без роду… Всім чужа,
Укравши тьму чужих імен і люду.
Останній рабовласницький плацдарм,
В якім життя копійки не вартує!
І скоро-скоро наш народ-титан
Цю недоречність на землі скасує!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954525
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.07.2022
автор: Володимир Чорномор