Ой, мамо рідненька,
не забуду довіку,
як Ви з татом пісню співали,
останню в її житті.
Він знав, що нічим тобі допомогти вже не в силах,
взяв гапмонь та й заграв, як той лебідь сивий.
Ти на плече йому поклала безсилу голівку,
а мені хотілося завити на всю нашу домівку.
Він співав, ти шепотіла радо,
а потім згадав, як Ви зустрічались,
та й удосвіта, цілуючись, прощались,
як він хрестив те місце , де Ви сиділи,
щоб щастя вашого не зурочили.
Більше шістдесяти років Ви разом прожили,
як тих голубів пара,
розганяли разом чорнії хмари.
На жаль, на дітях, тобто на мені,
любов та щастя відпочивають,
радості дозовано дають, серце крають.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954673
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.07.2022
автор: Svitlana_Belyakova