Гойдається колиска ночі,
хитають небо чорні віти,
до ранку збуджено бурмоче
про щось вогкий ледачий вітер.
Зима ганебно покидає
цю незвойовану країну,
і цвіт рожевого мигдалю
іде брудним снігам на зміну.
Земля змете їх, мов ганчір’я,
від ран загоєних відкине,
і буде в сутінках вечірніх
палать пелюстками легкими.
І ти збагнеш тоді до болю:
того багаття жар пекучий
довіку буде із тобою,
бо й ти землі тієї кущик,
бо й ти крізь зашпори болючі
звільняв із криги теплі груди
і помирав під вітром злючим
під час зимової облуди,
і вірив, що зима – не довша,
не довша за життя.
І марив
тим квітнем, що, мов теплий дощик,
проллється із важкої хмари.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=9547
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 15.12.2005
автор: Вировець Лариса