За кожну поранену думку,
мої налякані вірші
я від цієї нації
вимагатиму репарації*!
За кожне убите фото,
за день, що забрав для фронту,
за кожен знищений колосок,
за заплаканий голосок,
за вбиті музеї й театри
я буду від них вимагати,
за вкрадену віру предків,
за вічний неспокій планети,
за вбиті цв’яхи у голови,
за біль – розпеченим оловом.
За зламаний код ДНК,
за кров на їхніх руках
за злочин кожного вибл...дка нації
я вимагаю вже репарації!
За Леонтовича, Стуса…
І за розп’ятого вкотре Ісуса.
За муки ГУЛАГу і Сандармох,
де плакав напівпритомний Бог.
За Бучу, Гостомель, Ірпінь,
могилок в дворах напівтінь,
за спрагу і воду з калюж,
за горе страшне довкруж,
за крик божевільних сирен,
прильоти з різних арен,
скелети убитих міст,
за все, що украв рашист,
за атом і за полон,
за весь цей армагедон,
за вбитих і не рожденних
через бісів нічних й полуденних,
за рану на ймення «Азов»,
злочинність їхніх церков,
за виразку цивілізації
я вимагаю всім репарації
За всі вісімсот років,
я вимагаю від орків!
До неба – мур на кордоні
з дотриманням всіх канонів
на всі, на всі покоління,
без визначення коліна
я вимагаю глибокої резервації
цій божевільній нації!
Репара́ція — повне або часткове відшкодування (за мирним договором або іншими міжнародними актами) державою, що розпочала агресивну війну, збитків, заподіяних державі, що зазнала нападу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954787
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.07.2022
автор: Шостацька Людмила