Я вигадав тебе пізньої ночі,
Пив вино й дивився в уявні очі -
З них ріками лилися сльози,
А за вікном ревіли грози.
Я вигадав тебе з образів минулого,
Такого світлого, і темного - забулого!
Злякався страшенного грому,
Дістав пляшку коньяку, потім - рому.
Та все ще бачив перед собою образ,
Зліпивши тебе з обривків фраз.
Напився до чортиків, доповз до ліжка -
На столику: цигарка, запальничка, книжка.
Вирішив почитати, та щось не в'яжеться -
Тінь на порозі: що ще мені покажеться?
Я вигадав тебе з твоїх різких рис,
Щодня скочуючись по лінії униз.
Закрив очі. Відкрив - твоє обличчя!
Це все сон, це все - протиріччя.
Торкнувся шиї, волосся, щоки -
Хворий! Допився - тепер з цим живи.
Я ж знаю: це ілюзія, вигадка, фантом,
Й не потрібно дивитися під іншим кутом -
Я ж божевільний! "Чого являєшся мені у сні?
Чого звертаєш ти до мене чудові очі ті ясні?", -
Я вже Франка цитую! Боже! Згинь, примара!
Мабуть, це моє відбуття, це моя кара.
Далі сон: летів - впав - розбився.
Знову дощ за вікном пролився.
Ледь розплющив очі, болить голова,
Хотів закурити - цигарки нема.
Мов після випробування вестибюлярки,
Відчуваючи себе як стейк поганої прожарки -
Підгорівший, але всередині сирий -
Хоча ще ж молодий, не такий вже й старий,
Щоб так страждати від похмілля,
Гірше ніж від того божевілля.
Але чому на кухню відчинені двері?
Я - туди, а на столі записка на папері:
"Не бійся, я не сон, я наяву".
А далі що - живу чи не живу?
Я ж стільки разів тебе вигадував,
Днями - згадував, ночами - згадував.
А тепер ти дійсно тут,
І це немов якийсь глухий кут.
Та все ж, я цього хотів.
Ще поки не вірю, що оговтався від снів,
Я ж вигадував тебе, згадував стільки років,
І ось тепер ти на відстані декількох кроків!
Я ж і вчора вигадав тебе, поки пив вино,
А все ожило. А все ожило!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=954954
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.07.2022
автор: Макс Дрозд